Фотогалерея » Любительські фотоальбоми » Фото № 1
Завантажив:
yarikbest
| Дата:
23 листопада 2008 22:12
| Переглядів:
883
Містечко Меджибіж, Летичівського р-ну, Хмельницької області, розташоване майже на трасі М1 (Вінниця – Хмельницький). Проїхати поворот в саме селище неможливо, на трасі стоїть фортецеподібна кафешка з гордою назвою “Меджибіж”. Але то не головна пам`ятка цього населенного пункту. Головний об`єкт Меджибожа то могутня фортеця, що розташована на красивому мисі між річками Південний Буг і Бужок.
Перша писемна згадка про Меджибіж (Межибоже, Межибожжя) датується 1146 роком (Іпатіївський літопис). Там згадується, що князь київський Ізяслав передав нинішній Меджибіж й ще чотири міста Святославу Всеволодовичу. Потім місто часто переходило до інших власників. Про це є письмові згадки в літописах. Належав Меджибіж, в 1148 році – Ростиславу Юрійовичу(сину Юрію Долгорукого), в 1227 році – Ярославу Інгваровичу (князю Луцькому). Є також в літописі згадка про князя Бориса межибозького, який в 1235 приймав участь у змові галицьких бояр проти Данила Галицького.
Місто ж входило до Галицько-Волинського князівства. Під час монголо-татарської навали Меджибіж сильно постраждав. Але вже в 1241 році князі Коріатовичі відбудовують укріплення. Фортеця залишалась неушкодженою до 1255 року. Саме тоді, після невдалої спроби Данила Галицького звільнитись від монгольської залежності й рейду Бурундая по Галицько-Волинському князівству було знищено багато фортець й укріплень західної України. На вимогу хана Данило був змушений розбирати кріпосні стіни багатьох фортець князівства. Меджибіж на той час був сильною дерев`яною фортецею з мурованими баштами й в`їздною брамою, що на думку деяких археологів, нагадувала київські Золоті Ворота. Фортеця, хоч і була побудована на рівному місці, але мала досить могутні вали й рови. Саме їх прийшлось розрівняти галицьким князям.
Ослаблені протистоянням з Золотою Ордою галицько-волинські землі в XIV століття підпадають під владу литовських князів. Фортецею володіли Ольгердовичі, потім Любертовичі. Потім Меджибіж стає королівським замком, який передавався у володіння прикордонним старостам, які повинні стримувати наскоки татар. Що вони з успіхом й робили в 1453, 1506, 1516 роках. Є дані, що вже в 1516 році у Меджибожі був мурований замок. Цілком вірю. Так як Меджибіж розташований на стику стародавнього Чорного й Кучминого шляхів. Сильне укріплення тут було просто необхідне.
З 1540 року Меджибіж стає власністю шляхтичів Сенявських, які зводять на території фортеці в 1564 році костьол й продовжують укріплювати фортецю. Укріплюють досить успішно, так як в 1566 році Меджибіж витримав облогу татарського війська. Ще через п’ятдесят років під мурами Меджибожа зупинилась стотисячне кримське військо. Зупинилось, постояло, але на штурм фортеці так й не наважилось. Чому не наважились? Тому що, мури фортеці, як прикривались водою, мали в товщину майже 2 метри. А дві вежі зведені з північної, “польової” сторони “Лицарська” та “Офіцерська” мали майже чотирьохметрової товщини стіни. Замок вражав своєю могутністю.
В 1593 році Меджибіж отримує Магдебурзьке право, що дає значний поштовх розвитку ремісництву та торгівлі. В місті активно діяло львівське братство. Будуються нові храми з просвітницькими закладами.
В 1632 році зводиться мурований костел св.Трійці в бароковому стилі. Костел мав високі ґонтові, на дерев''яних кроквах, дахи. На їх перетині височіла сигнатурка на восьмигранному барабані.
Починаючи з 1648 року, й на протязі цілого десятиліття, фортеця багато разів переходила з рук в руки. Нею володіли й ляхи, й козаки, й турки. Уявляєте, як це вплинуло на стан фортеці? Навіть угорський князь Ракоци, в 1657 році стояв табором під Міджибожом. З ім`ям останнього дехто пов`язує навіть назву невеличкого острівця, де збереглися руїни так званого “Турецького замку” - острів Раковець.
В 1672-1699 роках фортецею володіють турки. Але потім вона знову повертається до Сенявських.
В 1702 році, коли на Правобережжі спалахнуло повстання під проводом С.Палія Меджибіж був дуже поруйнований
В 1730 році Меджибіжська фортеця переходить у власність А.Чарторийського. З розвитком артилерії фортеця поступово втрачає своє військове значення й перетворюється на замок-палац. Піднімається земляний рівень внутрішнього двору. Добудовуються чисельні господарські й житлові приміщення. Перебудовується церква.
Фортеця набуває барокових рис і форм.
В Меджибожі крім української й польської громади, проживало також багато євреїв. Й зараз на північній околиці селища збереглося старий єврейський цвинтар, на якому збереглося до 200 надгробків, саме старе з яких датоване 1555 роком. На тому цвинтарі похований основоположник хасидизму Ізраїль Бешт й ряд крупних діячів хасидського руху, таких як Мойсей-Хаїм та Абрам Йехушоа-Хешель. Цвинтар залишається й зараз крупним центром паломництва хасидів з усього світу.
На сайті “Релігії світу” дається таке тлумачення хасидизму:
Хасидизм - (іврит, "шлях праведності"), загальна назва для ряду сучасних містичних течій і шкіл в іудаїзмі. Хасидизм виник у Західній Україні в середині 18 століття. Засновником його вважається проповідник Ісраель бен Еліезер, на прізбисько Баал-шемтов ("добрий чудотворець"), абревіатура прізвиська - Бешт (1700-1760).
А ось досить цікаве визначення хасидизму з “Большой Советской Енциклопедии”:
Хасидизм (от древнеевр. хасид - благочестивый), религиозно-мистическое течение в иудаизме, возникшее в 1-й половине 18 в. среди еврейского населения Волыни, Подолии и Галиции как оппозиция официальному иудаизму, в частности - раввинату. Основатель - Израиль Бешт (1700-60). Для Х. характерны религиозный фанатизм, вера в чудеса, почитание цадиков (праведников, провидцев), якобы находящихся в постоянном общении с богом, одарённых сверхъестественной силой и распоряжающихся всем существующим по своему произволу. Цадики, как и раввины, с фанатической ненавистью относились к малейшему проникновению знаний в народные массы и к революционному движению. На этой почве Х. постепенно нашёл путь компромисса с раввинатом и был признан синагогой.
Без коментарів.
Після чергового поділу Польщі ( 1792 рік), Меджибіж відходить під владу російської корони.
В 1831 році, за активну участь Сенявського у польському визвольному русі, його майно й маєтності було конфісковані царським урядом.
З середини ХІХ століття фортецею володіє військове відомство Російської імперії. У фортеці був розміщений військовий гарнізон, який був під патронатом цариці.
Завдяки цьому виділись великі кошти на перебудову й утримання палацу Була проведена велика реконструкція, яка перетворила Меджибіжську фортецю на білосніжний палац у романтично-псевдоготичному стилі.
Після Першої світової війни, революції й громадянського лихоліття , радянська влада не знайшла нічого кращого, як розмістити на території замку ... маслозавод. А до цього у фортеці була то тюрма, то пожежна частина, то якісь склади. Саме селище Меджибіж стає райцентром.
Потім була Друга світова війна й часи запустіння фортеці. Місцева влада й сама використовувала каміння замку і метал з покрівлі для будівництва, й селянам дозволяла розтягувати його для своїх нужд. О, скільки в Меджибожі й окрузі побудовано хлівів й парканів з столітнього замкового каміння!
В 1965 році схопились за голову. Почались в`ялі археологічні й реставраційні роботи, що тривають й по наш час. В 1971 році, завдяки історику М.Ягодзинському, на території фортеці був створений краєзнавчий музей.
В 1996 році відзначалось 850-ти річчя Меджибожа. Під цю дату були виділені деякі кошти на реставраційні роботи. Зараз фортеця, принаймні ззовні, приймає риси тої могутньої твердині, що не раз боронила цей край від завойовників. На її території діє музей.
першоджерело http://mskifa.narod.ru/medjubij.html
Натисніть на фотографію, щоб збільшити її до 1600x1200, 516 Kb
Містечко Меджибіж, Летичівського р-ну, Хмельницької області, розташоване майже на трасі М1 (Вінниця – Хмельницький). Проїхати поворот в саме селище неможливо, на трасі стоїть фортецеподібна кафешка з гордою назвою “Меджибіж”. Але то не головна пам`ятка цього населенного пункту. Головний об`єкт Меджибожа то могутня фортеця, що розташована на красивому мисі між річками Південний Буг і Бужок.
Перша писемна згадка про Меджибіж (Межибоже, Межибожжя) датується 1146 роком (Іпатіївський літопис). Там згадується, що князь київський Ізяслав передав нинішній Меджибіж й ще чотири міста Святославу Всеволодовичу. Потім місто часто переходило до інших власників. Про це є письмові згадки в літописах. Належав Меджибіж, в 1148 році – Ростиславу Юрійовичу(сину Юрію Долгорукого), в 1227 році – Ярославу Інгваровичу (князю Луцькому). Є також в літописі згадка про князя Бориса межибозького, який в 1235 приймав участь у змові галицьких бояр проти Данила Галицького.
Місто ж входило до Галицько-Волинського князівства. Під час монголо-татарської навали Меджибіж сильно постраждав. Але вже в 1241 році князі Коріатовичі відбудовують укріплення. Фортеця залишалась неушкодженою до 1255 року. Саме тоді, після невдалої спроби Данила Галицького звільнитись від монгольської залежності й рейду Бурундая по Галицько-Волинському князівству було знищено багато фортець й укріплень західної України. На вимогу хана Данило був змушений розбирати кріпосні стіни багатьох фортець князівства. Меджибіж на той час був сильною дерев`яною фортецею з мурованими баштами й в`їздною брамою, що на думку деяких археологів, нагадувала київські Золоті Ворота. Фортеця, хоч і була побудована на рівному місці, але мала досить могутні вали й рови. Саме їх прийшлось розрівняти галицьким князям.
Ослаблені протистоянням з Золотою Ордою галицько-волинські землі в XIV століття підпадають під владу литовських князів. Фортецею володіли Ольгердовичі, потім Любертовичі. Потім Меджибіж стає королівським замком, який передавався у володіння прикордонним старостам, які повинні стримувати наскоки татар. Що вони з успіхом й робили в 1453, 1506, 1516 роках. Є дані, що вже в 1516 році у Меджибожі був мурований замок. Цілком вірю. Так як Меджибіж розташований на стику стародавнього Чорного й Кучминого шляхів. Сильне укріплення тут було просто необхідне.
З 1540 року Меджибіж стає власністю шляхтичів Сенявських, які зводять на території фортеці в 1564 році костьол й продовжують укріплювати фортецю. Укріплюють досить успішно, так як в 1566 році Меджибіж витримав облогу татарського війська. Ще через п’ятдесят років під мурами Меджибожа зупинилась стотисячне кримське військо. Зупинилось, постояло, але на штурм фортеці так й не наважилось. Чому не наважились? Тому що, мури фортеці, як прикривались водою, мали в товщину майже 2 метри. А дві вежі зведені з північної, “польової” сторони “Лицарська” та “Офіцерська” мали майже чотирьохметрової товщини стіни. Замок вражав своєю могутністю.
В 1593 році Меджибіж отримує Магдебурзьке право, що дає значний поштовх розвитку ремісництву та торгівлі. В місті активно діяло львівське братство. Будуються нові храми з просвітницькими закладами.
В 1632 році зводиться мурований костел св.Трійці в бароковому стилі. Костел мав високі ґонтові, на дерев''яних кроквах, дахи. На їх перетині височіла сигнатурка на восьмигранному барабані.
Починаючи з 1648 року, й на протязі цілого десятиліття, фортеця багато разів переходила з рук в руки. Нею володіли й ляхи, й козаки, й турки. Уявляєте, як це вплинуло на стан фортеці? Навіть угорський князь Ракоци, в 1657 році стояв табором під Міджибожом. З ім`ям останнього дехто пов`язує навіть назву невеличкого острівця, де збереглися руїни так званого “Турецького замку” - острів Раковець.
В 1672-1699 роках фортецею володіють турки. Але потім вона знову повертається до Сенявських.
В 1702 році, коли на Правобережжі спалахнуло повстання під проводом С.Палія Меджибіж був дуже поруйнований
В 1730 році Меджибіжська фортеця переходить у власність А.Чарторийського. З розвитком артилерії фортеця поступово втрачає своє військове значення й перетворюється на замок-палац. Піднімається земляний рівень внутрішнього двору. Добудовуються чисельні господарські й житлові приміщення. Перебудовується церква.
Фортеця набуває барокових рис і форм.
В Меджибожі крім української й польської громади, проживало також багато євреїв. Й зараз на північній околиці селища збереглося старий єврейський цвинтар, на якому збереглося до 200 надгробків, саме старе з яких датоване 1555 роком. На тому цвинтарі похований основоположник хасидизму Ізраїль Бешт й ряд крупних діячів хасидського руху, таких як Мойсей-Хаїм та Абрам Йехушоа-Хешель. Цвинтар залишається й зараз крупним центром паломництва хасидів з усього світу.
На сайті “Релігії світу” дається таке тлумачення хасидизму:
Хасидизм - (іврит, "шлях праведності"), загальна назва для ряду сучасних містичних течій і шкіл в іудаїзмі. Хасидизм виник у Західній Україні в середині 18 століття. Засновником його вважається проповідник Ісраель бен Еліезер, на прізбисько Баал-шемтов ("добрий чудотворець"), абревіатура прізвиська - Бешт (1700-1760).
А ось досить цікаве визначення хасидизму з “Большой Советской Енциклопедии”:
Хасидизм (от древнеевр. хасид - благочестивый), религиозно-мистическое течение в иудаизме, возникшее в 1-й половине 18 в. среди еврейского населения Волыни, Подолии и Галиции как оппозиция официальному иудаизму, в частности - раввинату. Основатель - Израиль Бешт (1700-60). Для Х. характерны религиозный фанатизм, вера в чудеса, почитание цадиков (праведников, провидцев), якобы находящихся в постоянном общении с богом, одарённых сверхъестественной силой и распоряжающихся всем существующим по своему произволу. Цадики, как и раввины, с фанатической ненавистью относились к малейшему проникновению знаний в народные массы и к революционному движению. На этой почве Х. постепенно нашёл путь компромисса с раввинатом и был признан синагогой.
Без коментарів.
Після чергового поділу Польщі ( 1792 рік), Меджибіж відходить під владу російської корони.
В 1831 році, за активну участь Сенявського у польському визвольному русі, його майно й маєтності було конфісковані царським урядом.
З середини ХІХ століття фортецею володіє військове відомство Російської імперії. У фортеці був розміщений військовий гарнізон, який був під патронатом цариці.
Завдяки цьому виділись великі кошти на перебудову й утримання палацу Була проведена велика реконструкція, яка перетворила Меджибіжську фортецю на білосніжний палац у романтично-псевдоготичному стилі.
Після Першої світової війни, революції й громадянського лихоліття , радянська влада не знайшла нічого кращого, як розмістити на території замку ... маслозавод. А до цього у фортеці була то тюрма, то пожежна частина, то якісь склади. Саме селище Меджибіж стає райцентром.
Потім була Друга світова війна й часи запустіння фортеці. Місцева влада й сама використовувала каміння замку і метал з покрівлі для будівництва, й селянам дозволяла розтягувати його для своїх нужд. О, скільки в Меджибожі й окрузі побудовано хлівів й парканів з столітнього замкового каміння!
В 1965 році схопились за голову. Почались в`ялі археологічні й реставраційні роботи, що тривають й по наш час. В 1971 році, завдяки історику М.Ягодзинському, на території фортеці був створений краєзнавчий музей.
В 1996 році відзначалось 850-ти річчя Меджибожа. Під цю дату були виділені деякі кошти на реставраційні роботи. Зараз фортеця, принаймні ззовні, приймає риси тої могутньої твердині, що не раз боронила цей край від завойовників. На її території діє музей.
першоджерело http://mskifa.narod.ru/medjubij.html
