Їжа́к , або лісови́й їжа́к — це рід тварин з родини їжакових. Європейський їжак поширений у Новій Зеландії. Їжаки, що поширені в Європі, Середній і Передній Азії, Сибіру, Китаю і Кореї, налічують з види:.
Амурський їжак (Erinaceus amurensis)
Східно-європейський їжак (Erinaceus concolor)
Європейський їжак (Erinaceus europaeus)[/center]

О 16:03 11-го серпня у Хмельницькому, на перехресті вулиці Курчатова та провулку Городний, водій вантажівки „ГАЗ-3307” скоїв наїзд на братика і сестричку, 2001 та 2003 років народження. Дітей шпиталізували до обллікарні. Від отриманих травм хлопчик помер, дівчинка перебуває у стані середнього ступеня важкості. Правоохоронними органами проводиться розслідування.

11-го серпня на Хмельниччині рятувальники МНС розгорнули Шепетівський зведений загін №3 для забезпечення особового складу, що довгий час ліквідовує надзвичайні ситуацій різного характеру, повноцінним відпочинком, гарячим харчуванням, медичною допомогою тощо. Слід зауважити, що місто Шепетівка знаходиться у 30-кілометровій зоні навколо Хмельницької атомної електростанції. Тож вимагається від підрозділів МНС підвищена боєздатність. Тут діє пункт зв’язку, електростанції забезпечили автономне енергопостачання містечка, запрацювали мобільний медичний пункт та відділення спеціальної обробки. Зведений загін – повноцінне містечко рятувальників, які в польових умовах здатні виконувати будь-які завдання за призначенням. Начальник Головного облуправління МНС генерал-майор служби цивільного захисту Анатолій Манільчук поставив ряд завдань перед керівництвом загону щодо покращення його боєздатності та готовності до дій за призначенням.

Народився в 1794 році в м. Красилів у сім'ї священика.
В 1813 році закінчив Житомирську духовну семінарію і вступив до Петербурзької медико-хірургічної академії, яку закінчив зі срібною медаллю. В числі кращих 10 випускників був відряд жений для продовження навчання за кордон, де спеціалізувався на практичному акушерстві та жіночих захворюваннях.

— За специфікою роботи я часто їжджу нічним містом, — розповідає головний лікар Хмельницького обласного наркодиспансеру Богдан Проскурняк, 58 років. — Знаю всіх ВІЛ-інфікованих, що перебувають на обліку в нас. Не раз зустрічав дівчат, які працюють повіями. А вони ВІЛ-інфіковані. Так заробляють на чергову дозу наркотику.
У Хмельницькій області на обліку обласного наркодиспансеру понад 2,5 тис. наркозалежних. Проскурняк запевняє, реальна цифра в кілька разів більша.
— Ми створили пункти прийому й обміну шприців, — розповідає юрист обласної громадської організації ”Вікторія” 22-річна Ольга Гуменна. — Тут буває до 30 осіб на день. Люди можуть обміняти шприц й отримати юридичну консультацію.
Із початку місяця до організації за консультацією звернулися 24 клієнти.
— Наркозалежні не знають своїх прав, — продовжує Гуменна. — Є випадки розголошення таємниці, що людина ВІЛ-інфікована. Просто написали зверху на медкартці. Найбільше скарг серед засуджених, хворих на СНІД. Особливо на недостатність медобслуговування.
Два роки тому в селі Печеське Хмельницького району для наркозалежної молоді асоціація ”Вікторія” відкрила реабілітаційний центр ”Нове життя”. Нині там перебуває 25 осіб.
— Викупили колишнє приміщення сільради, — каже керівник центру Геннадій Третяк, 35 років. — Спочатку місцеві переживали, що до них везуть зеків. Але ми допомагаємо одиноким пенсіонерам по господарству. За два роки жодного інциденту.
Вихід із центру вільний. Люди, що там перебувають, себе забезпечують. Працюють на розвантаженні будівельних матеріалів. Є пилорама та підсобне господарство.
— На жаль, більшість після реабілітації знову повертаються до наркотиків, — зауважує Геннадій Третяк. — Але за роки існування нашого центру 150 людей, що пройшли реабілітацію, перестали вживати наркотики.

Іменем основоположника вітчизняної педіатрії Степана Хотовицького в місті Красилів на Хмельниччині назвали одну з центральних вулиць. Донедавна вона носила ім’я комуніста Петровського. Біля входу до місцевої райлікарні встановили меморіальну дошку з барельєфом професора.

— Хотовицький народився 1796-го в сім’ї священика в нашому містечку Красилові. Тут прожив до 12 років, — розповідає краєзнавець Юрій Гжимайло, 60 років.

1817-го Степан Хотовицький закінчив Санкт-Петербурзьку медико-хірургічну академію за спеціальностями акушера та гінеколога. Стажувався у Венеції, Парижі, Единбурзі та Лондоні. Захистив дисертацію доктора медицини.

— Улітку 1823 року в Персії та Закавказзі з’явилася холера. Степан Хотовицький як гігієніст та інфекціоніст поїхав у Астрахань. За 2,5 року зібрав багато матеріалів, які стали в пригоді через вісім років, коли холера охопила Росію та Україну. Написав книгу про історію виникнення цієї небезпечної хвороби, — продовжує Гжимайло. — Помер Степан Хотовицький 30 березня 1885 року. Похований у Петербурзі.

Село на Західній Україні. По вулиці іде парубок і чує, що з його двору лунають несамовиті крики та стогін. Підійшов, бачить: тато прив’язав москаля до колоди і разом з колодою його пилить повільно ржавою пилкою. Він питає до нього:
- Тату, ну що, у Вас немає рушниці, щоб його застрелити?
- Маю, синку, маю…
- Тату, ну що, у Вас немає сокири, щоб його зарубати?
- Маю, синку, маю…
- Тату, ну що, у Вас немає мотузки, щоб його повісити?
- Маю, синку, маю…
- Так у чому ж справа?
- Розумієш, сину, я маю час та натхнення.

Сірий, непримітний будинок у центрі Санкт-Петербурга... Саме тут розташований архів кінофото-документів, у залах якого я провела чотири дні, торкаючись історії власними руками.
Із старих, пожовклих від часу фотографій на мене із глибини віків дивилися професори, академіки, знайомі і незнайомі обличчя людей.
Коли тримаєш у руках документ, у якому розповідається про життя великих вчених, їх відкриття, розумієш: доки не поставиш запитання, історія не дасть відповіді. Ось ці пожовклі сторінки розповідають про медичних світил, іменами яких названі клініки, санаторії, лікарні, вулиці...
Звичайно, у великих містах є значно більша можливість віддячити і увіковічнити для нащадків їх імена. У нашому містечку маємо невелику, проте не менш важливу і значиму для нас - назвати вулицю іменем земляка, лікаря, вченого, який зробив дуже багато для розвитку вітчизняної медицини - Степана Хо-мича Хотовицького .

Народився він 1794 року у с. Красилів , Старокостянтинівського повіту Волинської губернії у сім'ї священика.

Вивчав медицину в Петербурзькій медико-хірургічній академії , курс якої блискуче закінчив у 1817 році і «за відміню успіхи в науках» був нагороджений срібною медаллю, визнаний лікарем 1-го відділу і залишений при академії. Згодом, за казенний рахунок, був командирований за кордон для подальшого удосконалення знань. За інструкцією, виданою в академії, повинен був вивчати медицину півтора року в Німеччині і стільки ж - в Англії та обов'язково відвідати Відень, Берлін, Единбург і Лондон. За власним бажанням Хотовицький повністю присвятив себе вивченню акушерства, дитячих хвороб та судової медицини. Таким чином з дозволу академії перебував за кордоном не три, а чотири роки.
У 1822 році, після повернення у Санкт-Петербург, був призначений «ад'юнкт-професором Медико-хірургічної академії з кафедри акушерства, судової медицини і медичної поліції». Наступного року Хотовицький захистив дисертацію на ступінь доктора медицини, а згодом взявся за опрацювання матеріалів, зібраних за кордоном. Проте ця ро-бота була перервана відрядженням: Міністерство внутрішніх справ відрядило його в Астрахань для вивчення холери, яка там саме розгорілася.